Читати шкідливо, небезпечно і незручно. Так, напевне, думають антикниголюби. На засіданні ми чесно намагалися переконати одне одного, що любити книжки – то відстій і “ні, дякую, краще не треба”. Але… Кого ми намагалися надурити? Наша любов до книжок нездоланна, невмируща і страхайте нас усіма жахами світу – книжок ми не позбудемось.
Зате шкідливі поради вигадувати було весело. Деякі з них нам підказала блогерка Олена Лепіліна ось у цій статті:
Шкідливі поради: 8 причин не читати книжки
А щоб переконати в тому, що читання таки класна штука, вже точно всіх на світі антикниголюбів, ми погортали смішнючий артбук (він, до речі, є в нашій бібліотеці). Ось цей:
І… там-та-да-дам! Ми розважалися грою “Перші фрази”. І вас запрошуємо.
Але в будь-які читацькі ігри цікавіше грати офлайн, тому, сподіваємось, що скоро зустрінемось у бібліотеці! Па-па!
28 квітня Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара у проєкті «Українські акценти» презентувала онлайн найновішу книжку київської авторки, Золотої письменниці України Міли Іванцової «Намальовані люди». Вона зізнається: «Це дуже правдива вигадана історія, бо мова в ній іде про Київ та людей у ньому взимку 2013-2014 років».
Письменниця змальовує епічні події, учасницею яких була сама, і розгортає неймовірні долі своїх персонажів, чимало з яких є реальними…Справжнім феноменальним явищем постає Майдан у романі – таким, як був насправді. Він згуртував абсолютно різних людей, які вийшли боронити власну гідність, прагнули змінити країну. «Кажуть, цієї зими від кожної порядної людини пахне димом», – пише авторка.
Парадокс, але революція 2013-2014 рр. була в тому числі і культурна, бо у найгарячішому місці Києва діяли Відкритий університет Майдану, Народна бібліотека в Українському домі, відбувалися мистецькі акції, розписували шоломи і щити, писали ікони, лунала музика на піаніно і волинці, священники молилися… На презентації Міла Іванцова поділилася відчуттям власної місії при написанні роману, порівнювала розгортання сюжету із грецьким танцем сиртакі, а також відповіла на питання від учасників онлайн-зустрічі.
Тож запрошуємо читачів знайти своїх улюблених персонажів у романі «Намальовані люди» і чекаємо на нові зустрічі з улюбленою авторкою.
Як чудово, коли діти зростають в любові до книги і бібліотеки. Навіть карантинні перешкоди не можуть завадити зустрічі школярів із улюбленою бібліотекою. Підтвердженням цьому став онлайн-міст «Бібліотека&Школа. Усі дива трапляються в дитинстві», який відбувся 27 квітня на платформі ZOOM.
Скільки дивовижних історій можна прочитати в книжках: і про дельфіна Вінтера з особливим хвостом, і про собаку Балто, який допоміг врятувати життя дітей, доправивши необхідні ліки на Аляску. А ще, кожному було цікаво поділитися своїми дивовижними історіями, але для цього потрібна не одна зустріч. Тож, далі буде!
Нам здається, що ми знаємо Індію. Але для того, щоб відчути цю країну по-справжньому, треба або там народитися, або прочитати романи Арундаті Рой. Сатира в романі “Міністерство граничного щастя” то витончена і дотепна, то груба і брутальна. Жах і нелюдська жорстокість описується страшно, але з майже поетичною естетикою. Національна самоіронія вбивча і викривально-відверта. Але ми бачимо Індію, яка вона є: з мішаниною культур, релігій, політичних поглядів, традицій і забобон, із бідністю, багатством і бажанням кращого, із повінню західних товарів і моделей поведінки, із саморуйнацією, із поламаним теперішнім, що є дивним гібридом минулого і майбутнього, із щирістю людей та повагою до особистого, із самосудом натовпу та жертвоприношеннями, із вогняною ненавистю і вогняним коханням, із брудною лайкою поміж поетичних рядків, із красою та людяністю тих, кого світ виштовхав на околиці. Перетікання трагедій людських у трагедії національні в романі інколи навіть і не помітити неозброєним оком, а інколи воно означене цілком прямолінійно: як в гіджрі уживаються і борються жіноче та чоловіче, так іде боротьба між Пакистаном та Індією, між корупцією та чесністю, між лівим крилом, правим крилом і безкрилими… І знову, як і в романі “Бог дрібниць”, не можна подумки не порівнювати Індію з Україною. На тих землях теж все настільки просто і водночас настільки складно, що в кількох словах усього болю, суперечностей і краси-потворності не розкажеш – потрібен роман, ось такий, як в Арундаті Рой, – нелінійний, кривавий, жагучий, непростий, жорсткий, сумбурний, але правдиво-прекрасний.
Завдяки програмі Українського інституту книги цей роман є в бібліотеці.
Навіть карантинні обмеження – не завада для натхненних бібліотекарів, які прагнуть обмінятися досвідом. В онлайн-форматі 22-23 квітня відбувся V Міжнародний форум молодих бібліотекарів УБА.
Тема форуму – «Партнерство & Співпраця». У програмі заходу ‒ доповіді, презентації, обговорення та дискусії, знайомства, мережування та неформальне спілкування.До форуму долучилася Олена Колінько, бібліотекарка Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара, із виступом «Як зробити, щоб партнери самі вас знаходили: 10 бібліотечних лайфгаків».
Надзвичайно цікаві доповіді бібліотекарів із Німеччини, Литви, Естонії, Румунії, Словенії та з багатьох міст України збадьорили та надихнули на нові ідеї, а онлайн-вечірка дозволила змістовно відпочити та взяти участь в оригінальних онлайн-розвагах.
Дякуємо Молодіжній секції Української бібліотечної асоціації за чудову організацію, корисні кейси та натхнення. Працюймо яскраво та шукаймо бібліотечних друзів!
Жоден книголюб не зможе байдужо пройти повз книжку з назвою “Хранителі книги”, а саме так називається новинка нашого фонду від Українського інституту книги. Написала цей твір лауреатка Пулітцерівської премії письменниця Джеральдін Брукс.
Коли я розгорнула книжку, то побачила ось що:
Моє книголюбське серденько тьохнуло і я зрозуміла, що не зможу не прочитати цей роман. І він мене не розчарував.
Дивовижне переплетення незвичайної долі середньовічного манускрипту та непростих історій людей, сімей і націй. Разом із консерватором давніх рукописів Ханною Гіт читачі зануряться у епохи війн та інквізиції, аби дізнатися, що ж сталося із коштовною реліквією. Хто створив цю унікальну книжку, хто оберігав її і яких поневірянь довелося зазнати тим, хто зміг зберегти рукопис для нащадків?
Буде непросто, адже люди вміють влаштувати одне одному пекло. І як при цьому тендітним пергаментним сторінкам не згоріти на вогнищах історії? Якщо така перспектива вас не лякає, запрошуємо у карколомну мандрівку в минуле.
Та попри всі жахи і труднощі, які доведеться подолати героям, роман пройнятий трепетною любов’ю до книжки. Ось лише одна цитат на підтвердження цього:
Щоразу, як працюю з рідкісною красивою річчю, перший дотик до неї викликає якесь дивне, проте сильне відчуття. Це водночас схоже на доторк до дроту під напругою і погладжування тім’ячка новонародженого.
Коли Ольга Кобилянська навчилася брехати? Скільки чоловіків кохала Мерілін Монро? Як ставились конгресмени до Мішель Обами? Як відреагував Чарлі Чаплін на свій перший мільйонний контракт? Відповіді – у книжках-біографіях та книжках-автобіографіях. А скільки ще таких запитань і відповідей можна знайти на сторінках нон-фікшену!
Цікавезно про все це говорити.
А потім полились книгорозмови про всі книжки, які зараз читаємо. Такого порівняльного аналізу творів “Маленькі жінки” і “Нормальні люди” ви точно ніде не чули! Спонтанні дискусії, книжкові враження і купа всього цікавого – так минають наші засідання. Не пропустіть!
У п’ятницю, 2 квітня, відбулася чергова онлайн-зустріч медіаграмотної спільноти – учасників відкритого клубу тренерів «Майстерня медіаграмотності». Вона зібрала 124 учасники з усіх куточків України. Ідейною натхненницею та модераторкою зустрічі була Олена Тараненко, менеджерка з розбудови потенціалу проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність».
Від Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара у заході взяла участь головна бібліотекарка відділу соціокультурної роботи та медіатренерка Валентина Гринько.
Традиційно на засіданні учасники і плідно попрацювали, і повчилися, і пограли, і збагатилися спільним досвідом. Цього разу – з акцентом на особливості роботи в інфомедійній грамотності з підлітками. Навіть свій тренерський вік визначили як шкільний у поєднанні ролей “дитина – дорослий – батьки”. Бо ж вчимося все життя!
Спікерами четвертого засідання стали: учасники клубу Марина Кафтан (Київ), Ірина Шепенюк (Чернівці), Максим Запорожченко (Миколаїв), Анна Киналь (Вінниця); регіональна координаторка IREX Надія Кравченко (Кропивницький).
До речі, приємно зазначити, що книга Марини Кафтан «Історія брехні. Як ми обманюємося» вже є у фонді нашої бібліотеки. Вона розповідає про різноманітні маніпуляції, фейки та махінації. Окрім того, книжка містить дієві інструменти, що стануть у пригоді як підліткам, так і дорослим. Читачі дізнаються, як безпечно користуватися соцмережами, дивитися відео на ютубі та перевіряти інформацію, яку споживають щодня з різних джерел.
