Дмитро Кешеля. Роман-видіння «Дай сили заплакати»

Тривають мої відкриття художнього світу Дмитра Кешелі, пізнання  його самобутнього погляду на все, що нас оточує і що відбувається в душі.

«Боже великий, дай мені сили заплакати…», – благав головний персонаж такої щемливої історії, і саме ці слова дали назву роману. Зрештою, у цьому творі незвичною є не тільки назва. Але про все по порядку.

Події відбуваються неподалік Мукачева на схилі ріки Ловачки у старовинному маєтку Розмарія, що має давню історію – був заснований угорським графом ще десь на початку ХІХ століття.

Досить незвичним є ім”я головної героїні. Звідки ж воно походить?  Віоланна – саме так звали слов’янську княжну, яка у прадавні часи стала першим і останнім коханням короля гуннів Аттіли. У романі ж ця дівчина – тендітна і загадкова, із водоспадом золотистого волосся, поставою конвалії й очима всевладної княгині. Хіба може встояти від такого чарівного створіння головний персонаж? Усе в них було юно і красиво. Наскільки ж глибокими були його почуття до Віоланни – таким самим безмірним був розпач, коли її не стало. Світ очужів і життя втратило сенс. Але… Хлопець уже володів даром відкриття інших світів. І значна частина оповідки змальовує його мандрівку позаземними просторами. А хіба для нас, простих смертних, це  можливо?.. Переступивши межу, головний герой багато пережив, передумав і пізнав ще не пізнане. А разом із ним і ми, читачі!

Я абсолютно погоджуюсь із автором, який устами Віоланни говорить: «Найбільша загадка людського життя в тому, що ми ніколи не знаємо, що покидаємо на землі і що нас чекає після земного буття». І продовжує: «Смерть – слово, придумане людиною. Насправді смерть – це просто новий етап життя. Чи простіше, смерть для людини, як гірський перевал для вічного мандрівника, – подолавши його, очам відкриваються зовсім нові, ше не бачені простори, краєвиди і світи».

Особливим і навіть ліричним є образ білої сукні, в яку була вдягнута Віоланна під час першого знайомства з коханим. А коли її не стало, саме ця сукня, мов знесилений птах, висіла на мотузці і тріпотіла на вітрі у променях надвечірнього сонця – саме це платтячко дало змогу розридатися і таким чином принесло душі головного героя просвітління і полегшення. Та попри все у творі відчувається потужний струмінь життя, а не трагізм розбитих сердець, як могло б здатися на перший погляд.

Родзинкою роману також є те, що часом здається, ніби весь змальований у ньому світ просякнутий ароматом ясмину – настільки часто згадуються пахощі цього невибагливого куща. Тут навіть дощі пахнуть ясмином! Цікаво, що саме така форма слова віддавна вживалася українцями, а часто вживане сучасне «жасмин» – зовсім інша рослина, вічнозелена ліана, а не той кущ, який помилково ми маємо на увазі.

«Дай сили заплакати» – не фантастичний твір, а глибоко лірична історія, жанр якої сам автор визначає як роман-видіння. І про її глибокий філософський підтекст свідчать ті численні афоризми, що зустрічаються в тексті:

Від тих, хто втрачає смисл життя, відвертається удача.

Усе проходить, усе минає, як благословенний дощ. Вічна тільки сіль у людських сльозах.

Коли людина молиться, Господь гріє руки біля її серця.

Кожній людині Господь кладе на плечі такого хреста, якого вона у змозі понести.

Жодна війна доти не закінчена, доки не похований останній невідомий солдат.

Пощо ви так боїтеся смерті, коли нічого не відаєте навіть про життя!

Життя – це вічний біль, з яким треба боротися і перемагати.

Дорога закладена в тобі, і все буде гаразд, якщо зумієш її знайти у своєму серці.

Перегортаю останні сторінки роману і розмірковую про те, що життя не закінчується земними годинами і земними турботами. І любов, коли вона справжня, теж не зникає наприкінці земного існування. Саме ця думка дарує життю радість і великі сподівання, віру, надію… Дякую, Авторе, за це!

Вікторія Піскова

Пінгвіни, рукопис Керуака і “Коронний удар”

Ех, подорожі… Ми з книголюбами позітхали з цього приводу, але не довго. Бо ж є книжки! І там можна гайнути куди завгодно, не зважаючи на карантин. Ось ми і побували у В’єтнамі з Карін Мюллер, на Антарктиді з Бернадетт, у Флоренції з Ліною – героїнею книжки “Кохання та морозиво” Дженни Велч і ще багато де.

І привітали в нашому клубі новеньку книголюбку, за традицією розповідаючи, хто що любить читати. Навіть ті, хто не зміг прийти до бібліотеки, долучився через онлайн до традиційного знайомства і до обговорення книжок.

А потім ми грали у “Коронний удар” прикольну гру від порталу “Куншт”. З гумором розробники підійшли до проблеми пандемії – за що їм дякуємо. Доки грали, дізналися про відредагованих дітей, програму “Артеміда” 2024 року та про багато інших цікавостей. А ще автори гри змусили нас реготати, як злий науковець :))

Хай поки що лише в грі, але книголюби здолали коронавірус! Чекаємо на реалізацію такого сценарію і в житті.

Зупинимо інформаційний вірус!

Бібліотекарі не поширюють фейки на тематику пандеміїПокликання бібліотекаря володіти високою культурою споживання інформації та бути прикладом для інших. З початком пандемії на нас напала справжнісінька інфодемія. Кількість дезінформації і фейків переступила усі допустимі межі і створила додаткову загрозу психічному і фізичному здоров’ю людей. Щоб підтримати у цей нелегкий карантинний час своїх користувачів та потренувати м’язи медіаграмотності, Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара запросила колег – бібліотекарів шкіл та вищих навчальних заходів міста на вебінар «Зупинимо інформаційний вірус! Бібліотекарі не поширюють фейки на тематику пандемії». Захід відбувся 11 травня на платформі відеоконференцій «ZOOM».З’ясовували чим живиться фейк та які загрози несуть теорії страху та конспірології. Щоб не заразити сусіда фейко-вірусом – пройшли короткий курс факт-чекінгу для чайників. Розглянули побутові фейки про COVID-19, вірусні пости та маркери їх розпізнавання. І, загалом, просто гарно поспілкувалися!А на останок, звичайно ж, медіагігієна та перелік джерел, де можна знайти перевірену інформацію про COVID-19. Будьте здорові і залишайтеся з нами!

• Сайт Міністерства охорони здоров’я: https://moz.gov.ua (https://moz.gov.ua/)

• Офіційний телеграм-канал МОЗ Коронавірус.інфо з оперативною статистикою: https://t.me/COVID19_Ukraine (https://t.me/COVID19_Ukraine)

• Сайт про коронавірус Кабінету міністрів України: https://covid19.com.ua/ (https://covid19.com.ua/)

• Сайт про коронавірус Центру громадського здоров’я: https://www.phc.org.ua (https://www.phc.org.ua/)

• Сайт про коронавірус Всесвітньої організації охорони здоров’я (англійською): https://www.who.int/emergencies/diseases/novel-coronavirus-2019 (https://www.who.int/emergencies/diseases/novel-coronavirus-2019)

• Карта поширення Covid-19 у світі, оновлюється щодня: https://covid19.rnbo.gov.ua (https://covid19.rnbo.gov.ua/)

• Світова статистика пандемії в режимі реального часу: https://www.worldometers.info/coronavirus (https://www.worldometers.info/coronavirus/)

https://gisanddata.maps.arcgis.com/apps/opsdashboard/index.html#/bda7594740fd40299423467b48e9ecf6

Фільм про книжку і попкорн

Класика жанру – гарний фільм, великий екран, попкорн і прохолодна кола. А якщо фільм ще й про книжку, письменників, видавців, перекладачів та фанатів читання – це саме те, чого бажає наша тонка книголюбська душа! Саме так ми розважилися у розпал спекотного літнього дня у прохолоді бібліотечного залу.

Щоправда, часу на обговорення фільму залишилось небагато, бо про книжки книголюби можуть говорити вічно. І що нам великі відстані? Для цього є відеозв’язок у ФБ. Вжух – і книголюбочки, яких немає в місті, вже обговорюють з нами книжкові новини.

Хотіли ще пограти… Але ж ви пам’ятаєте про “книголюби” “говорити” і “вічно”. :))) Пограємо іншим разом.

Полтавські дороги військового літуна Івана Бабака

Блог журналиста Владимира ШАКА — LiveJournal

22 – червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Доля одного з героїв Другої світової тісно пов’язана з нашим містом.

Доля цієї людини справді героїчна і дивовижна. Хоч народився він не у Полтаві, але більшу частину свого життя провів саме тут. Прикро, що багато хто навіть не чув про це славне ім’я.  А побачив світ Іван Ілліч Бабак у селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) 26 липня 1919 року у сім’ї селянина. Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював учителем хімії та біології. Майбутній льотчик-ас 1942 року закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП). У боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109. У 1943 році він був одним із найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями. Згодом було чимало збитих ворожих літаків, загострення хвороби… Навесні 1944 р. після повернення зі шпиталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами і Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінского» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом. Іван Ілліч упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

Бабак був відправлений у табір для військовополонених, де і перебував до кінця війни. Завдяки зусиллям Олександра Покришкіна був звільнений і відправлений у полк.

За час війни Бабак провів близько 300 бойових вильотів, збив 37 літаків противника.  1949 року  гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності.

Небагатослівний, скромний чоловік удало поєднував дар яскравого педагога і талановитого шахіста, одночасно будучи одним із найкращих асів Другої Світової війни.

Після звільнення в запас Іван Бабак саме Полтаву обрав своїм постійним місцем проживання. Працював викладачем хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської, середній школі № 29, інспектором міськвно, директором Полтавської середньої школи № 7. Іван Ілліч згадував повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року –  кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак:

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.

Не дивно, що був заступником голови обласної шахової федерації. Де не працював, скрізь насаджував шахи (це його слова!). Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії організував шаховий гурток при кімнаті школяра. Також Іван Бабак – автор книги «Зірки на крилах».

Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у Полтаві. А на Полтавській школі №7 встановлено пам’ятну дошку героєві.

На день пам’яті Івана Ілліча Бабака Надія Максимець, перекладачка і журналістка з Вінниці, написала вірш «Неопалимий Ікар».

Неопалимий Ікар

Ти – Ікар неспалимий,
Красень, мужній, святий.
Сокіл наш нескоримий,
Фаворит висоти.
Всіх талантів палітра,
Як надійна броня.
Від катів-«мессершмідтів» 
Чисте небо звільняв.
«Кобра», «Яки» та «Іли»
Мали в небі причал,
Бо цей птах славнокрилий
Ними простір квітчав.
І на Вічності злету,
Через долі мости
Було б гідно планету
В Твою честь наректи.
Твоя кров легендарна
У нащадках бурлить.
В галактичнім захмар’ї
Твоя Зірка горить.
І земні злії сили
Не здолали Тебе.
Ти зберіг свої крила
Для безсмертя й Небес.
 

Вікторія Піскова

Львів і Полтава #успіхибібліотек

І в часи карантину, і в часи звичайного життя творчі бібліотекарі завжди шукають можливості для промоції читання та розвитку читацької культури. Обмін досвідом роботи у цій діяльності завжди корисний і надихає на нові ідеї. Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара мала чудову змогу поділитися власним досвідом організації читацького свята на онлайн-зустрічі  в межах проєкту #успіхибібліотек благодійного фонду «Бібліотечна країна».

Досвідом діяльності під час карантину ділилася WIKI бібліотека (бібліотека-філія №25 Львівської ЦБС). Культурна менеджерка Юлія Федорів розповіла про аналіз викликів та можливостей, які постають перед бібліотеками в часи соціальних обмежень, і про співпрацю із pro bono волонтерами.

Бібліотекарка Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара Олена Колінько розповіла про реалізацію грантового проєкту «Книжки і кактуси», поділившись залаштунковими секретами та практичними порадами.

Завдяки БФ «Бібліотечна країна» зустріч транслювалося наживо на Facebook-сторінці фонду, там же можна переглянути відеозапис презентацій. https://www.facebook.com/events/185666532854201/permalink/186768442744010/

Бажаємо всім бібліотекарям натхнення на нові цікаві проєкти!

Швидка освітня допомога, або Як зберігати спокій в умовах кризи та пандемії

17 червня до нашої бібліотеки завітали колеги – бібліотекарі Машівської ОТГ на інтерактивне заняття «Швидка освітня допомога, або Як зберігати спокій в умовах кризи та пандемії». Під час довгого карантинного усамітнення ми почали цінувати живе спілкування, можливість обмінятися думками, власним досвідом. Як ми переживаємо цей період, як інформаційний простір впливає на наш емоційний стан і професійну діяльність.

Звичайно, обговорили приклади тих фейкових новин, які лилися на наші голови, як із відра. Чи «клюнули», піддавшись на провокацію і поширивши брехню, чи зупинили «ланцюгову» реакцію. З’ясовували чим живиться фейк та які загрози несуть теорії страху та конспірології. Розглянули побутові фейки про COVID-19,  вірусні пости та маркери їх розпізнавання. І, загалом, просто гарно поспілкувалися!

Тож сподіваємося на нові зустрічі!

– Який у них був вигляд? – Вони були в масках.

Ось такі гарнюні і в масочках ми! І говорили ми про книжку і про фільм “Хвиля”, і про реальний експеримент. І про харизматичного вчителя і не дуже харизматичного актора. І ми відчували, як близько тоталітаризм, якщо беззаперечно вірити всьому, що чуєш. І як легко керувати натовпом, якщо знати, як це робиться…

А ще ми грали в найсмішнішу гру в у світі – в “Барабашку”! І текли у нас сльози від сміху, і не могли ми спинити реготу, і було це добре!

Я знаю, ви теж так хочете! Приєднуйтесь до Клубу анонімних книголюбів!

“Що? Де? Коли?” онлайн

Хто б міг подумати, що грати в “Що? Де? Коли?” можна в Zoom? До карантину нам така навісна ідея і в голову б не прийшла. Але мусили якось викручуватися. І знаєте, вийшло навіть непогано.

Команда знавців потренувала трохи мізки нескладними завданнями, згадала, як це – обговорювати, давати дострокові відповіді і перемагати. Перемагати, до речі, вийшло у знавців пречудово – з рахунком 6:1.

Глядачі теж були нічогенькі. Навіть хвилини не знадобилося, аби правильно відповісти на запитання про “Книжку, що не може чекати”.

А який комфортний у нас був Zoom! Усе завдяки нашим партнерам ГО “Нова Полтава” та її голові – Юлії Городчаніній.

Минуло і це свято розуму, чекаємо на нове. Восени, на новій грі бібліотечної серії “Що? Де? Коли?”.

“Глиняний міст”

“Глиняний міст” – ще одна книжка від автора відомої “Крадійки книжок” – австралійського письменника Маркуса Зузака. За жанром це сімейна сага, але дуже незвична і стильна. Йдеться про п’ятьох братів Данбарів. Розповідає найстарший – Метью. Але головним героєм є Клей – неоднозначний і цікавий персонаж. Історія охоплює і життя їхніх батьків – художника-невдахи Майкла та польської емігрантки Пенелопи.

Сюжет роману нагадує гострі скалки, ми збираємо світ головних героїв маленькими частинками і ці частинки можуть зробити боляче – настільки вони правдиві. За стилем книжка – дивовижний мікс притчі та дуже реалістичної прози. Це світ очима брутального чоловіка: тут і біль, і кров, і боротьба за виживання, і водночас скупа сентиментальність та відчуття краси. Читати непросто, але й відірватися важко.

Зрештою це роман про дорослішання, про мистецтво, про кохання, про минулу епоху і про сучасність теж, про сім’ю, про зраду і прощення, про пошуки своєї дороги. І звичайно ж про мости, справжні та символічні.

Створити новий сайт на WordPress.com
Для початку
%d блогерам подобається це: