Полтавські дороги військового літуна Івана Бабака

Блог журналиста Владимира ШАКА — LiveJournal

22 – червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Доля одного з героїв Другої світової тісно пов’язана з нашим містом.

Доля цієї людини справді героїчна і дивовижна. Хоч народився він не у Полтаві, але більшу частину свого життя провів саме тут. Прикро, що багато хто навіть не чув про це славне ім’я.  А побачив світ Іван Ілліч Бабак у селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) 26 липня 1919 року у сім’ї селянина. Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював учителем хімії та біології. Майбутній льотчик-ас 1942 року закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП). У боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109. У 1943 році він був одним із найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями. Згодом було чимало збитих ворожих літаків, загострення хвороби… Навесні 1944 р. після повернення зі шпиталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами і Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінского» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом. Іван Ілліч упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

Бабак був відправлений у табір для військовополонених, де і перебував до кінця війни. Завдяки зусиллям Олександра Покришкіна був звільнений і відправлений у полк.

За час війни Бабак провів близько 300 бойових вильотів, збив 37 літаків противника.  1949 року  гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності.

Небагатослівний, скромний чоловік удало поєднував дар яскравого педагога і талановитого шахіста, одночасно будучи одним із найкращих асів Другої Світової війни.

Після звільнення в запас Іван Бабак саме Полтаву обрав своїм постійним місцем проживання. Працював викладачем хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської, середній школі № 29, інспектором міськвно, директором Полтавської середньої школи № 7. Іван Ілліч згадував повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року –  кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак:

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.

Не дивно, що був заступником голови обласної шахової федерації. Де не працював, скрізь насаджував шахи (це його слова!). Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії організував шаховий гурток при кімнаті школяра. Також Іван Бабак – автор книги «Зірки на крилах».

Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у Полтаві. А на Полтавській школі №7 встановлено пам’ятну дошку героєві.

На день пам’яті Івана Ілліча Бабака Надія Максимець, перекладачка і журналістка з Вінниці, написала вірш «Неопалимий Ікар».

Неопалимий Ікар

Ти – Ікар неспалимий,
Красень, мужній, святий.
Сокіл наш нескоримий,
Фаворит висоти.
Всіх талантів палітра,
Як надійна броня.
Від катів-«мессершмідтів» 
Чисте небо звільняв.
«Кобра», «Яки» та «Іли»
Мали в небі причал,
Бо цей птах славнокрилий
Ними простір квітчав.
І на Вічності злету,
Через долі мости
Було б гідно планету
В Твою честь наректи.
Твоя кров легендарна
У нащадках бурлить.
В галактичнім захмар’ї
Твоя Зірка горить.
І земні злії сили
Не здолали Тебе.
Ти зберіг свої крила
Для безсмертя й Небес.
 

Вікторія Піскова

Львів і Полтава #успіхибібліотек

І в часи карантину, і в часи звичайного життя творчі бібліотекарі завжди шукають можливості для промоції читання та розвитку читацької культури. Обмін досвідом роботи у цій діяльності завжди корисний і надихає на нові ідеї. Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара мала чудову змогу поділитися власним досвідом організації читацького свята на онлайн-зустрічі  в межах проєкту #успіхибібліотек благодійного фонду «Бібліотечна країна».

Досвідом діяльності під час карантину ділилася WIKI бібліотека (бібліотека-філія №25 Львівської ЦБС). Культурна менеджерка Юлія Федорів розповіла про аналіз викликів та можливостей, які постають перед бібліотеками в часи соціальних обмежень, і про співпрацю із pro bono волонтерами.

Бібліотекарка Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара Олена Колінько розповіла про реалізацію грантового проєкту «Книжки і кактуси», поділившись залаштунковими секретами та практичними порадами.

Завдяки БФ «Бібліотечна країна» зустріч транслювалося наживо на Facebook-сторінці фонду, там же можна переглянути відеозапис презентацій. https://www.facebook.com/events/185666532854201/permalink/186768442744010/

Бажаємо всім бібліотекарям натхнення на нові цікаві проєкти!

Швидка освітня допомога, або Як зберігати спокій в умовах кризи та пандемії

17 червня до нашої бібліотеки завітали колеги – бібліотекарі Машівської ОТГ на інтерактивне заняття «Швидка освітня допомога, або Як зберігати спокій в умовах кризи та пандемії». Під час довгого карантинного усамітнення ми почали цінувати живе спілкування, можливість обмінятися думками, власним досвідом. Як ми переживаємо цей період, як інформаційний простір впливає на наш емоційний стан і професійну діяльність.

Звичайно, обговорили приклади тих фейкових новин, які лилися на наші голови, як із відра. Чи «клюнули», піддавшись на провокацію і поширивши брехню, чи зупинили «ланцюгову» реакцію. З’ясовували чим живиться фейк та які загрози несуть теорії страху та конспірології. Розглянули побутові фейки про COVID-19,  вірусні пости та маркери їх розпізнавання. І, загалом, просто гарно поспілкувалися!

Тож сподіваємося на нові зустрічі!

– Який у них був вигляд? – Вони були в масках.

Ось такі гарнюні і в масочках ми! І говорили ми про книжку і про фільм “Хвиля”, і про реальний експеримент. І про харизматичного вчителя і не дуже харизматичного актора. І ми відчували, як близько тоталітаризм, якщо беззаперечно вірити всьому, що чуєш. І як легко керувати натовпом, якщо знати, як це робиться…

А ще ми грали в найсмішнішу гру в у світі – в “Барабашку”! І текли у нас сльози від сміху, і не могли ми спинити реготу, і було це добре!

Я знаю, ви теж так хочете! Приєднуйтесь до Клубу анонімних книголюбів!

“Що? Де? Коли?” онлайн

Хто б міг подумати, що грати в “Що? Де? Коли?” можна в Zoom? До карантину нам така навісна ідея і в голову б не прийшла. Але мусили якось викручуватися. І знаєте, вийшло навіть непогано.

Команда знавців потренувала трохи мізки нескладними завданнями, згадала, як це – обговорювати, давати дострокові відповіді і перемагати. Перемагати, до речі, вийшло у знавців пречудово – з рахунком 6:1.

Глядачі теж були нічогенькі. Навіть хвилини не знадобилося, аби правильно відповісти на запитання про “Книжку, що не може чекати”.

А який комфортний у нас був Zoom! Усе завдяки нашим партнерам ГО “Нова Полтава” та її голові – Юлії Городчаніній.

Минуло і це свято розуму, чекаємо на нове. Восени, на новій грі бібліотечної серії “Що? Де? Коли?”.

“Глиняний міст”

“Глиняний міст” – ще одна книжка від автора відомої “Крадійки книжок” – австралійського письменника Маркуса Зузака. За жанром це сімейна сага, але дуже незвична і стильна. Йдеться про п’ятьох братів Данбарів. Розповідає найстарший – Метью. Але головним героєм є Клей – неоднозначний і цікавий персонаж. Історія охоплює і життя їхніх батьків – художника-невдахи Майкла та польської емігрантки Пенелопи.

Сюжет роману нагадує гострі скалки, ми збираємо світ головних героїв маленькими частинками і ці частинки можуть зробити боляче – настільки вони правдиві. За стилем книжка – дивовижний мікс притчі та дуже реалістичної прози. Це світ очима брутального чоловіка: тут і біль, і кров, і боротьба за виживання, і водночас скупа сентиментальність та відчуття краси. Читати непросто, але й відірватися важко.

Зрештою це роман про дорослішання, про мистецтво, про кохання, про минулу епоху і про сучасність теж, про сім’ю, про зраду і прощення, про пошуки своєї дороги. І звичайно ж про мости, справжні та символічні.

ЗВ’ЯЗАНІ ЛЮБОВ’Ю

Я відкрила для себе нове ім’я – Дмитро Кешеля. Звісно, автор – іменитий письменник, драматург, журналіст, сценарист і режисер понад 10 документальних фільмів. Людина відома. Але я його читала вперше. І так мені радісно від того було, ніби давній добрий знайомий нагадав про себе!

Повість «Метелик любові». Чому ж так пройняло? Чи то колоритна закарпатська говірка, як завжди, зачарувала мене, чи то автобіографічний образ хлопчака Митька своєю безпосередністю привернув, чи то мудра, весела і життєлюбна баба Фіскарошка зі своєю безмежною любов’ю до навколишнього світу і людей викликала захоплення, а чи просто світобачення зрілого митця виявилося зрозумілим і близьким… Але післясмак дуже приємний – як той, що виникає після «Зачарованої Десни» Олександра Довженка.

Прочитав – і думаєш: а чим же для нас є та «Книга Таїнства життя», яку гортала бабця уві сні; чи може бути моя молитва настільки ж сильною, як звернення Митька до образу Італійської Богородиці у найскрутнішу хвилину? Я разом із Митьком хочу збагнути, де, як і звідки взяти ту любов, щоб подарувати її близьким і незнайомим?.. А мудра Фіскарошка підказує: «Всевишній сотворив людину не з глини, а з Любові Великої. А бути в житті глиною чи Променем Божественної Любові – се вже залежить не від Бога, а од кожного з нас».

Перегорнула останню сторінку «Метелика любові» і повертаюся до самої себе, до власної душі, бо саме там є відповідь на все. Дякую, Авторе!

Вікторія Піскова

Карантин – не перешкода! Літній Миколай до бібліотеки завітай!

Сьогодні, 22 травня, у день весняного Миколая, сталося маленьке диво. Учні 1-Б класу ЗОШ № 5 під керівництвом своєї вчительки Ольги Вікторівни Хвостенко завітали онлайн до Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара, а бібліотека завітала у домівки дітлахів, адже жоден карантин не може зупинити жагу до читання!

Віртуальна зустріч почалася знайомством із бібліотекою та чудовими дитячими книжками, які нещодавно поповнили бібліотечний фонд  і вже з нетерпінням чекають на юних читачів. В деякі з них заглянули – стільки там цікавинок! З’ясували, наприклад, що банани ростуть не на дереві, бо це не пальма, а багаторічна трав’яниста рослина і назва «банан» походить від арабського слова, що означає «палець». Тому гроно бананів називають кистю.

 Та на цьому приємності не закінчилися. Діти познайомилися з полтавським письменником Віктором Сердюком, який презентував свою нову книгу для дітей –  казку «Стежками Флоренії, або Випадок на Ульчиній галявині». Мова в ній – про Полтавський дендропарк та про його галявини. Частина персонажів вигадані, частина – справжні мешканці лісу. Школярі відгадували загадки, демонстрували вміння римувати, були дуже активними в чаті. Надзвичайно приємно було читати численні відгуки та подяки письменнику і бібліотеці. Тож сподіваємося на нові зустрічі офлайн!

Класичний синій – колір 2020 року

У кого в дитинстві були улюблені книжки з обкладинками синього кольору? Лазуревого, як море, або таємничо-синього, як зоряне небо? А пригадуєте назви творів, у яких фігурує слово “синій”? Про ці книжечки ми і говорили на засіданні. І класно, що було це в Zoom, адже кожен міг похизуватися власною бібліотечкою і продемонструвати сині книжечки. Сині книжки важливі, адже навіть паспорт громадянина України – синій (якщо він ще не біометричний;).

Кульмінація і найсмішніша частина засідання – це наша гра в онлайн-“Крокодила”. Спробуйте показати назву книжки, втиснувшись у поле зору ноутбучної камери – це ще смішніше, ніж наживо.

Ми дуже-дуже-дуже скучили одне за одним і мріємо нарешті зустрітися в бібліотеці! І завжди раді новим книголюбчикам!

Брутальні хлопчачі 90-ті

Не дивіться на гламурний колір обкладинки – книжка зовсім не така. Це хлопчача сповідь про все на світі. Це історія буремних дев’яностих очима підлітка.

Герой – Рімантас (Гм, тезко автора, що б це значило ? ;), дещо цинічний та приземлений. Усе, що йому треба – це роздобути грошей на імпортну куртку й кросівки і підкотити до якоїсь не дуже стрьомної дівахи. Але поступово його мрії та прагнення змінюються, ширшають. Велику роль у цьому зіграло знайомство з Монікою – начитаною, інтелігентною дівчиною, яка захоплюється кінним спортом. До речі, спорту у книзі приділяється багато уваги, і це те, за що Рімантаса одразу поважаєш – він непоганий регбіст. Багато в книзі і тогочасної музики, під будь-який настрій героїв згадуються свої композиції та виконавці. Гостро постає перед Рімантасом проблема вибору професії і цей вибір ще тяжчий, бо водночас треба вирішувати і сердечні проблеми.

Якщо не боїтеся брутальної хлопчачої прози – велкам до читання!

Design a site like this with WordPress.com
Для початку