Яскравий світ – бібліотека

А ось нарешті запис нашого чарівного зумчика із Мією Марченко. Свята наближаються!

8 грудня Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара запропонувала своїм користувачам незвичну зустріч. Цього разу гостем проєкту «Українські акценти» став Іван Черненко зі своєю книжкою «Сміх у кінці тунелю. Нотатки українського анестезіолога», яка щойно побачила світ у київському видавництві «Віхола»,  що спеціалізується на нон-фікшн літературі.

 Дуже приємно, що онлайн-презентація викликала великий інтерес, оскільки автор працює в Роздільнянській центральній районній лікарні анестезіологом і знає медичну сферу зсередини. Тому написав чесно, без прикрас, а не секрет, що медицина наразі – досить актуальна тематика.

 На зустрічі говорили про необхідність чесного діалогу у суспільстві між лікарем і пацієнтом, взаємоповагу і довіру до лікаря, професійне вигорання і необхідність залишатися людиною в будь-якій ситуації. Іван Черненко відповідав на численні запитання з чату: про евтаназію, інвалідність, страхову медицину, ідеальну медичну систему, про самосвідомість кожного з нас і відповідальність за своє здоров’я і життя. Попри надто серйозне обговорення  презентація мала оптимістичний настрій. А головне – той приємний післясмак від читання, який відчує кожен, хто прочитає  «Сміх у кінці тунелю» Івана Черненка. Тож запрошуємо до читання!

         Сьогодні люди все менше довіряють медіа та суспільним інститутам – владі, бізнесу, неурядовим організаціям. Неправдиві емоційно забарвлені новини дуже швидко поширюються в інтернеті і стають, інколи, зброєю масового ураження. Фактчекінг – перевірка тверджень на повноту, достовірність та наявність маніпуляцій – не лише захищає суспільство від брехні, а й допомагає виховати в громадян критичне мислення, змусити політиків відповідати за свої слова, поліпшує якість політичної дискусії.

         В Україні фактчекінг актуальний щонайменше з двох причин – постійного проникнення російських пропагандистських меседжів до українського інформаційного простору та звички багатьох політиків і можновладців видавати бажане за дійсне.

         За відносно короткий проміжок часу фактчек з інструменту розслідувань перетворився на окремий медіа-тренд, який має свої оригінальні особливості, структуру, методологію.

         Щодо України, то станом на поточний рік у вітчизняному медіа-просторі діяли наступні фактчекінгові платформи: «БезБрехні», VokcCheсk, StopFake, «Дослівно», «Слово і діло».

         Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара може пишатися тим, що крокуючи в ногу з часом, долучилася до співпраці з одним із фактчек-ресурсів – «БезБрехні», взявши участь у тренінгах з медіаграмотності.

         Проєкт «БезБрехні» займається перевіркою фактів, протидією дезінформації та маніпуляціям у медіа. Розпочав свою діяльність на волонтерських засадах у березні 2016 року. Організатор проєкту — експерт-фактчекер Олександр Гороховський. Він є розробником освітніх, методичних програм з фактчекінгу та медіаграмотності.     

         Отримані на тренінгах знання та навички активно застосовуються при проведенні бібліотечних медіаосвітніх заходів в межах проєкту «БібліоНавігатор і світі медіа» та студії медіакультури та грамотності «Відкритий простір». Розроблені Олександром Гороховським вправи та інформаційні кейси дуже подобаються користувачам бібліотеки. Отже співпраця буде тривати.

https://without-lie.info/

А які ваші враження від екранізації?

5 грудня минає 90 років від народин українського письменника, нашого краянина Григора Тютюнника. Цій події було присвячено захід у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара – літературне досьє «Відкинутий і воскреслий».

Студенти Полтавського фахового коледжу харчових технологій познайомилися з дитинством і непростою юністю майбутнього письменника, дізналися про риси його вдачі, особисте життя, літературні вподобання. Особливу увагу звернули на новелу «Три зозулі з поклоном» і навіть послухали автентичну українську пісню, яка була поштовхом до написання твору. Юнацтво із задоволенням міркувало про вічні людські цінності, про вагу слова і про непросту душу митця. Вкотре переконалися: немає загадки таланту, є вічна загадка любові…

  28 листопада в межах сталого бібліотечного проєкту «БібліоНавігатор у світі медіа» відбувся практикум «Як ми сприймаємо інформацію та які підказки в ній зашифровані». Учасницями стали жінки ГО «В гармонії з життям», які дуже полюбляють медіаосвітні заходи Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара.
  Працювати з такою допитливою аудиторією – суцільне задоволення! Отримані знання та інструменти перевірки інформації учасниці активно застосовують у своєму повсякденному житті. І приходять не тільки за порцією нових, а й діляться власними спостереженнями. Ось і цього разу розповіли, як вдалося не потрапити на гачок фішингового сайту, як вони за допомогою отриманих знань, виявили фейковий матеріал. Згадали і про «чорну п’ятницю» в контексті маніпулятивних впливів на споживача.
  Ми пишаємося своїм бібліотечним активом й надалі будемо готувати безліч цікавих і пізнавальних заходів!

Що може бути затишніше поетичних посиденьок в привітній залі бібліотеки? Гарна поезія, дружня компанія і теплий настрій – це невід’ємні атрибути заходів у межах проєкту «Бібліотека – місце щасливих людей».

28 листопада у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбувся офлайн-чат «Почуй поезію». Це новий цікавий формат, відповідно до якого учасники зустрічі – полтавські поети – читали по черзі власні вірші за асоціативним принципом.  Одразу ж виникла наскрізна тема – жінка. Яка ж вона? На це питання учасники зустрічі почули поетичні жіночі та чоловічі відповіді. Були й несподівані віражі, яскраві образи, дуети, бардівські пісні. Віртуально гості вечора побували в потязі, кав’ярні, на концерті.

Наприкінці зустрічі в офлайн-чаті відкрилася флудилка, під час якої можна було читати улюблене. Дуже щемко звучали вірші про найцінніших – маму, тата, родину.

Натхненний вечір подарував приємні емоції, нові знайомства і трошки ностальгійний настрій. Далі буде…

– Як же давно я не малював фарбами! – сміявся книголюб.

– Це не черепашка, – обурювалася книголюбка.

Так ми малювали загадки про книжки. Вгадаєте, про які?

Обговорювали екранізації книжок про художників, пили чайок, згадували всесвітньо відомі полотна, міркували про культуру Сходу. Дуже приємна книжково-мистецька розмовочка вдалася.

І бонус до презентації:

Чи пекла Мія Марченко найбільший різдвяний пиріг в Україні? Чи любить і досі ляльки? З яким літературним героєм себе асоціює?

Ці та інші цікавезні факти про письменницю, перекладачку і ще ту бешкетницю можна було дізнатися одразу ж на початку чарівної онлайн-зустрічі. Потім поговорили про книжки, особливо про різдвяно-похмуро-казкову повість “Місто Тіней”. Усі ми гадали, на яке ж місто схожі ті таємничо-прекрасні пейзажі з повісті. На Львів? На Одесу? Виявилось, що це навіть не українське місто і Мія Марченко знає про нього не з чуток. Уже кортить дізнатись, що за місто? Дочекайтеся відеозапису зустрічі.

Бо там буде що послухати і на що подивитися. Мудборд письменниці, зошити з рукописами майбутнього твору (ох, це меджик!), розповіді про дитинство, подорожі, творчі ідеї… Уф! А скільки було запитань! Мія Марченко ледь встигала відповідати. Були й несподівані подаруночки від бібліотеки.

Уже після зустрічі ніяк не затихали соцмережі: обговорення, враження, подяки і найцікавіше – бажання школярів узятися на позакласному читанні за серйозно-пригодницьку, похмуро-святкову, міжрядково-загадкову повість “Місто Тіней”.

Усім світла, казки і натхнення!

Отак малюєш-малюєш грізного звіра, а тобі: “Це кицька?” Тааак, художник з мене кепський. Та головне, що не кепський книголюб. І не обов’язково вміти малювати, щоб зануритись у внутрішній світ художника, можна просто із задоволенням читати про них книжки. І обговорювати на засіданні Клубу анонімних книголюбів. Що ми й робили!

А ще їли цукероньки із “Моною Лізою”, “Дівчиною з перловою сережкою”, “Дівчинкою з повітряною кулею” та іншими полотнами. Смачненько і водночас вікторина.

А тоді дістали ми фарби-пензлі і почали малювати, як у дитинстві. Хай не шедеврально, але малюнки-загадки у нас вдалися. Впізнаєте твори?

А ось такі книжки ми пригадували: