Яскравий світ – бібліотека

І в часи карантину, і в часи звичайного життя творчі бібліотекарі завжди шукають можливості для промоції читання та розвитку читацької культури. Обмін досвідом роботи у цій діяльності завжди корисний і надихає на нові ідеї. Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара мала чудову змогу поділитися власним досвідом організації читацького свята на онлайн-зустрічі  в межах проєкту #успіхибібліотек благодійного фонду «Бібліотечна країна».

Досвідом діяльності під час карантину ділилася WIKI бібліотека (бібліотека-філія №25 Львівської ЦБС). Культурна менеджерка Юлія Федорів розповіла про аналіз викликів та можливостей, які постають перед бібліотеками в часи соціальних обмежень, і про співпрацю із pro bono волонтерами.

Бібліотекарка Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара Олена Колінько розповіла про реалізацію грантового проєкту «Книжки і кактуси», поділившись залаштунковими секретами та практичними порадами.

Завдяки БФ «Бібліотечна країна» зустріч транслювалося наживо на Facebook-сторінці фонду, там же можна переглянути відеозапис презентацій. https://www.facebook.com/events/185666532854201/permalink/186768442744010/

Бажаємо всім бібліотекарям натхнення на нові цікаві проєкти!

17 червня до нашої бібліотеки завітали колеги – бібліотекарі Машівської ОТГ на інтерактивне заняття «Швидка освітня допомога, або Як зберігати спокій в умовах кризи та пандемії». Під час довгого карантинного усамітнення ми почали цінувати живе спілкування, можливість обмінятися думками, власним досвідом. Як ми переживаємо цей період, як інформаційний простір впливає на наш емоційний стан і професійну діяльність.

Звичайно, обговорили приклади тих фейкових новин, які лилися на наші голови, як із відра. Чи «клюнули», піддавшись на провокацію і поширивши брехню, чи зупинили «ланцюгову» реакцію. З’ясовували чим живиться фейк та які загрози несуть теорії страху та конспірології. Розглянули побутові фейки про COVID-19,  вірусні пости та маркери їх розпізнавання. І, загалом, просто гарно поспілкувалися!

Тож сподіваємося на нові зустрічі!

Ось такі гарнюні і в масочках ми! І говорили ми про книжку і про фільм “Хвиля”, і про реальний експеримент. І про харизматичного вчителя і не дуже харизматичного актора. І ми відчували, як близько тоталітаризм, якщо беззаперечно вірити всьому, що чуєш. І як легко керувати натовпом, якщо знати, як це робиться…

А ще ми грали в найсмішнішу гру в у світі – в “Барабашку”! І текли у нас сльози від сміху, і не могли ми спинити реготу, і було це добре!

Я знаю, ви теж так хочете! Приєднуйтесь до Клубу анонімних книголюбів!

Хто б міг подумати, що грати в “Що? Де? Коли?” можна в Zoom? До карантину нам така навісна ідея і в голову б не прийшла. Але мусили якось викручуватися. І знаєте, вийшло навіть непогано.

Команда знавців потренувала трохи мізки нескладними завданнями, згадала, як це – обговорювати, давати дострокові відповіді і перемагати. Перемагати, до речі, вийшло у знавців пречудово – з рахунком 6:1.

Глядачі теж були нічогенькі. Навіть хвилини не знадобилося, аби правильно відповісти на запитання про “Книжку, що не може чекати”.

А який комфортний у нас був Zoom! Усе завдяки нашим партнерам ГО “Нова Полтава” та її голові – Юлії Городчаніній.

Минуло і це свято розуму, чекаємо на нове. Восени, на новій грі бібліотечної серії “Що? Де? Коли?”.

“Глиняний міст” – ще одна книжка від автора відомої “Крадійки книжок” – австралійського письменника Маркуса Зузака. За жанром це сімейна сага, але дуже незвична і стильна. Йдеться про п’ятьох братів Данбарів. Розповідає найстарший – Метью. Але головним героєм є Клей – неоднозначний і цікавий персонаж. Історія охоплює і життя їхніх батьків – художника-невдахи Майкла та польської емігрантки Пенелопи.

Сюжет роману нагадує гострі скалки, ми збираємо світ головних героїв маленькими частинками і ці частинки можуть зробити боляче – настільки вони правдиві. За стилем книжка – дивовижний мікс притчі та дуже реалістичної прози. Це світ очима брутального чоловіка: тут і біль, і кров, і боротьба за виживання, і водночас скупа сентиментальність та відчуття краси. Читати непросто, але й відірватися важко.

Зрештою це роман про дорослішання, про мистецтво, про кохання, про минулу епоху і про сучасність теж, про сім’ю, про зраду і прощення, про пошуки своєї дороги. І звичайно ж про мости, справжні та символічні.

Я відкрила для себе нове ім’я – Дмитро Кешеля. Звісно, автор – іменитий письменник, драматург, журналіст, сценарист і режисер понад 10 документальних фільмів. Людина відома. Але я його читала вперше. І так мені радісно від того було, ніби давній добрий знайомий нагадав про себе!

Повість «Метелик любові». Чому ж так пройняло? Чи то колоритна закарпатська говірка, як завжди, зачарувала мене, чи то автобіографічний образ хлопчака Митька своєю безпосередністю привернув, чи то мудра, весела і життєлюбна баба Фіскарошка зі своєю безмежною любов’ю до навколишнього світу і людей викликала захоплення, а чи просто світобачення зрілого митця виявилося зрозумілим і близьким… Але післясмак дуже приємний – як той, що виникає після «Зачарованої Десни» Олександра Довженка.

Прочитав – і думаєш: а чим же для нас є та «Книга Таїнства життя», яку гортала бабця уві сні; чи може бути моя молитва настільки ж сильною, як звернення Митька до образу Італійської Богородиці у найскрутнішу хвилину? Я разом із Митьком хочу збагнути, де, як і звідки взяти ту любов, щоб подарувати її близьким і незнайомим?.. А мудра Фіскарошка підказує: «Всевишній сотворив людину не з глини, а з Любові Великої. А бути в житті глиною чи Променем Божественної Любові – се вже залежить не від Бога, а од кожного з нас».

Перегорнула останню сторінку «Метелика любові» і повертаюся до самої себе, до власної душі, бо саме там є відповідь на все. Дякую, Авторе!

Вікторія Піскова

Сьогодні, 22 травня, у день весняного Миколая, сталося маленьке диво. Учні 1-Б класу ЗОШ № 5 під керівництвом своєї вчительки Ольги Вікторівни Хвостенко завітали онлайн до Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара, а бібліотека завітала у домівки дітлахів, адже жоден карантин не може зупинити жагу до читання!

Віртуальна зустріч почалася знайомством із бібліотекою та чудовими дитячими книжками, які нещодавно поповнили бібліотечний фонд  і вже з нетерпінням чекають на юних читачів. В деякі з них заглянули – стільки там цікавинок! З’ясували, наприклад, що банани ростуть не на дереві, бо це не пальма, а багаторічна трав’яниста рослина і назва «банан» походить від арабського слова, що означає «палець». Тому гроно бананів називають кистю.

 Та на цьому приємності не закінчилися. Діти познайомилися з полтавським письменником Віктором Сердюком, який презентував свою нову книгу для дітей –  казку «Стежками Флоренії, або Випадок на Ульчиній галявині». Мова в ній – про Полтавський дендропарк та про його галявини. Частина персонажів вигадані, частина – справжні мешканці лісу. Школярі відгадували загадки, демонстрували вміння римувати, були дуже активними в чаті. Надзвичайно приємно було читати численні відгуки та подяки письменнику і бібліотеці. Тож сподіваємося на нові зустрічі офлайн!

У кого в дитинстві були улюблені книжки з обкладинками синього кольору? Лазуревого, як море, або таємничо-синього, як зоряне небо? А пригадуєте назви творів, у яких фігурує слово “синій”? Про ці книжечки ми і говорили на засіданні. І класно, що було це в Zoom, адже кожен міг похизуватися власною бібліотечкою і продемонструвати сині книжечки. Сині книжки важливі, адже навіть паспорт громадянина України – синій (якщо він ще не біометричний;).

Кульмінація і найсмішніша частина засідання – це наша гра в онлайн-“Крокодила”. Спробуйте показати назву книжки, втиснувшись у поле зору ноутбучної камери – це ще смішніше, ніж наживо.

Ми дуже-дуже-дуже скучили одне за одним і мріємо нарешті зустрітися в бібліотеці! І завжди раді новим книголюбчикам!

Не дивіться на гламурний колір обкладинки – книжка зовсім не така. Це хлопчача сповідь про все на світі. Це історія буремних дев’яностих очима підлітка.

Герой – Рімантас (Гм, тезко автора, що б це значило ? ;), дещо цинічний та приземлений. Усе, що йому треба – це роздобути грошей на імпортну куртку й кросівки і підкотити до якоїсь не дуже стрьомної дівахи. Але поступово його мрії та прагнення змінюються, ширшають. Велику роль у цьому зіграло знайомство з Монікою – начитаною, інтелігентною дівчиною, яка захоплюється кінним спортом. До речі, спорту у книзі приділяється багато уваги, і це те, за що Рімантаса одразу поважаєш – він непоганий регбіст. Багато в книзі і тогочасної музики, під будь-який настрій героїв згадуються свої композиції та виконавці. Гостро постає перед Рімантасом проблема вибору професії і цей вибір ще тяжчий, бо водночас треба вирішувати і сердечні проблеми.

Якщо не боїтеся брутальної хлопчачої прози – велкам до читання!

• 

Чи це гроза так на нас подіяла, чи привидяча тема засідання, але наша уява вирвалася на волю і витворяла щось напівшалене. Почалося все цілком собі пристойно: поговорили про книжечки, про привидів та примар, у вікторинку пограли, цікаве про письменників пригадали. А далі – ховайтеся в жито 🙂 Бо ж згадали книгарню Шона Байзелла і закортіло нам і самим вигадати якусь цікаву ідею для книжкового магазину. Чого в нас тільки не було: і підводна крамниця, і книгарня-ресторан, і книгарня-зоопарк і книжковий лабіринт, в якому, за чутками, бродить Мінотавр. Бррр! Аж самим страшно стало.

• 

• 

• 

Та й на цьому ми не спинилися. І почали грати у віртуальні нічні хованки. Навіть не питайте, що це! 🙂 Але можете повірити – було весело. Як і завжди на засіданнях Клубу анонімних книголюбів.