Ось такі гарнюні і в масочках ми! І говорили ми про книжку і про фільм “Хвиля”, і про реальний експеримент. І про харизматичного вчителя і не дуже харизматичного актора. І ми відчували, як близько тоталітаризм, якщо беззаперечно вірити всьому, що чуєш. І як легко керувати натовпом, якщо знати, як це робиться…
А ще ми грали в найсмішнішу гру в у світі – в “Барабашку”! І текли у нас сльози від сміху, і не могли ми спинити реготу, і було це добре!
Я знаю, ви теж так хочете! Приєднуйтесь до Клубу анонімних книголюбів!
Хто б міг подумати, що грати в “Що? Де? Коли?” можна в Zoom? До карантину нам така навісна ідея і в голову б не прийшла. Але мусили якось викручуватися. І знаєте, вийшло навіть непогано.
Команда знавців потренувала трохи мізки нескладними завданнями, згадала, як це – обговорювати, давати дострокові відповіді і перемагати. Перемагати, до речі, вийшло у знавців пречудово – з рахунком 6:1.
Глядачі теж були нічогенькі. Навіть хвилини не знадобилося, аби правильно відповісти на запитання про “Книжку, що не може чекати”.
А який комфортний у нас був Zoom! Усе завдяки нашим партнерам ГО “Нова Полтава” та її голові – Юлії Городчаніній.
Минуло і це свято розуму, чекаємо на нове. Восени, на новій грі бібліотечної серії “Що? Де? Коли?”.
“Глиняний міст” – ще одна книжка від автора відомої “Крадійки книжок” – австралійського письменника Маркуса Зузака. За жанром це сімейна сага, але дуже незвична і стильна. Йдеться про п’ятьох братів Данбарів. Розповідає найстарший – Метью. Але головним героєм є Клей – неоднозначний і цікавий персонаж. Історія охоплює і життя їхніх батьків – художника-невдахи Майкла та польської емігрантки Пенелопи.
Сюжет роману нагадує гострі скалки, ми збираємо світ головних героїв маленькими частинками і ці частинки можуть зробити боляче – настільки вони правдиві. За стилем книжка – дивовижний мікс притчі та дуже реалістичної прози. Це світ очима брутального чоловіка: тут і біль, і кров, і боротьба за виживання, і водночас скупа сентиментальність та відчуття краси. Читати непросто, але й відірватися важко.
Зрештою це роман про дорослішання, про мистецтво, про кохання, про минулу епоху і про сучасність теж, про сім’ю, про зраду і прощення, про пошуки своєї дороги. І звичайно ж про мости, справжні та символічні.
Я відкрила для себе нове ім’я – Дмитро Кешеля. Звісно, автор – іменитий письменник, драматург, журналіст, сценарист і режисер понад 10 документальних фільмів. Людина відома. Але я його читала вперше. І так мені радісно від того було, ніби давній добрий знайомий нагадав про себе!
Повість «Метелик любові». Чому ж так пройняло? Чи то колоритна закарпатська говірка, як завжди, зачарувала мене, чи то автобіографічний образ хлопчака Митька своєю безпосередністю привернув, чи то мудра, весела і життєлюбна баба Фіскарошка зі своєю безмежною любов’ю до навколишнього світу і людей викликала захоплення, а чи просто світобачення зрілого митця виявилося зрозумілим і близьким… Але післясмак дуже приємний – як той, що виникає після «Зачарованої Десни» Олександра Довженка.
Прочитав – і думаєш: а чим же для нас є та «Книга Таїнства життя», яку гортала бабця уві сні; чи може бути моя молитва настільки ж сильною, як звернення Митька до образу Італійської Богородиці у найскрутнішу хвилину? Я разом із Митьком хочу збагнути, де, як і звідки взяти ту любов, щоб подарувати її близьким і незнайомим?.. А мудра Фіскарошка підказує: «Всевишній сотворив людину не з глини, а з Любові Великої. А бути в житті глиною чи Променем Божественної Любові – се вже залежить не від Бога, а од кожного з нас».
Перегорнула останню сторінку «Метелика любові» і повертаюся до самої себе, до власної душі, бо саме там є відповідь на все. Дякую, Авторе!
Сьогодні, 22 травня, у день весняного Миколая, сталося маленьке диво. Учні 1-Б класу ЗОШ № 5 під керівництвом своєї вчительки Ольги Вікторівни Хвостенко завітали онлайн до Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара, а бібліотека завітала у домівки дітлахів, адже жоден карантин не може зупинити жагу до читання!
Віртуальна зустріч почалася знайомством із бібліотекою та чудовими дитячими книжками, які нещодавно поповнили бібліотечний фонд і вже з нетерпінням чекають на юних читачів. В деякі з них заглянули – стільки там цікавинок! З’ясували, наприклад, що банани ростуть не на дереві, бо це не пальма, а багаторічна трав’яниста рослина і назва «банан» походить від арабського слова, що означає «палець». Тому гроно бананів називають кистю.
Та на цьому приємності не закінчилися. Діти познайомилися з полтавським письменником Віктором Сердюком, який презентував свою нову книгу для дітей – казку «Стежками Флоренії, або Випадок на Ульчиній галявині». Мова в ній – про Полтавський дендропарк та про його галявини. Частина персонажів вигадані, частина – справжні мешканці лісу. Школярі відгадували загадки, демонстрували вміння римувати, були дуже активними в чаті. Надзвичайно приємно було читати численні відгуки та подяки письменнику і бібліотеці. Тож сподіваємося на нові зустрічі офлайн!
У кого в дитинстві були улюблені книжки з обкладинками синього кольору? Лазуревого, як море, або таємничо-синього, як зоряне небо? А пригадуєте назви творів, у яких фігурує слово “синій”? Про ці книжечки ми і говорили на засіданні. І класно, що було це в Zoom, адже кожен міг похизуватися власною бібліотечкою і продемонструвати сині книжечки. Сині книжки важливі, адже навіть паспорт громадянина України – синій (якщо він ще не біометричний;).
Кульмінація і найсмішніша частина засідання – це наша гра в онлайн-“Крокодила”. Спробуйте показати назву книжки, втиснувшись у поле зору ноутбучної камери – це ще смішніше, ніж наживо.
Ми дуже-дуже-дуже скучили одне за одним і мріємо нарешті зустрітися в бібліотеці! І завжди раді новим книголюбчикам!
Не дивіться на гламурний колір обкладинки – книжка зовсім не така. Це хлопчача сповідь про все на світі. Це історія буремних дев’яностих очима підлітка.
Герой – Рімантас (Гм, тезко автора, що б це значило ? ;), дещо цинічний та приземлений. Усе, що йому треба – це роздобути грошей на імпортну куртку й кросівки і підкотити до якоїсь не дуже стрьомної дівахи. Але поступово його мрії та прагнення змінюються, ширшають. Велику роль у цьому зіграло знайомство з Монікою – начитаною, інтелігентною дівчиною, яка захоплюється кінним спортом. До речі, спорту у книзі приділяється багато уваги, і це те, за що Рімантаса одразу поважаєш – він непоганий регбіст. Багато в книзі і тогочасної музики, під будь-який настрій героїв згадуються свої композиції та виконавці. Гостро постає перед Рімантасом проблема вибору професії і цей вибір ще тяжчий, бо водночас треба вирішувати і сердечні проблеми.
Якщо не боїтеся брутальної хлопчачої прози – велкам до читання!
Чи це гроза так на нас подіяла, чи привидяча тема засідання, але наша уява вирвалася на волю і витворяла щось напівшалене. Почалося все цілком собі пристойно: поговорили про книжечки, про привидів та примар, у вікторинку пограли, цікаве про письменників пригадали. А далі – ховайтеся в жито 🙂 Бо ж згадали книгарню Шона Байзелла і закортіло нам і самим вигадати якусь цікаву ідею для книжкового магазину. Чого в нас тільки не було: і підводна крамниця, і книгарня-ресторан, і книгарня-зоопарк і книжковий лабіринт, в якому, за чутками, бродить Мінотавр. Бррр! Аж самим страшно стало.
Та й на цьому ми не спинилися. І почали грати у віртуальні нічні хованки. Навіть не питайте, що це! 🙂 Але можете повірити – було весело. Як і завжди на засіданнях Клубу анонімних книголюбів.
Як бути щасливим навіть у складні часи, вас навчить героїня цієї книжки. Дівчинка, яка поглядає на бідний район Брукліна з пожежного балкона, вміє радіти по-справжньому! І дарма, що в сім’ї не все просто, батько, якого обожнюєш, – п’яниця, не завжди вистачає грошей навіть на їжу, а ялинку на Різдво доводиться здобувати через нелегке випробовування. Завжди можна знайти привід для усмішки.
У романі так багато невибагливої життєвої мудрості, жінок, які багато через що пройшли і можуть порадити щось путнє, так багато суму, захвату, справжності й любові до життя, що його не можна не прочитати.
І так, головна героїня любить читати книжки. Бо яке ж без них щастя? 😉
про засідання Клубу анонімних книголюбів “Атмосферні книгарні і де їх шукати”
Мало про яку книжку у нас були такі різні погляди, як про “Щоденник книгаря”. Добре, що засідання онлайнове, а то ще побилися б. 🙂
З’ясували, що не лише у Шона Байзелла відома і затишна книгарня: магазинчики на грецькому острові, в нью-йорській квартирі та над венеційським каналом теж дуже так нічогенькі.
Дехто з нас може співати.
Географія наших засідань поширилась і на Хмельницьку область (Таню, привіт!).
Котів у нашому клубі любить десь 90% учасників.
Ми знаємо назви книжок на всі літери алфавіту. Але це не точно.
Ніхто з нас не читав “Вартових” Алана Мура і “Там, де живуть чудовиська” Моріса Сендака.
Ми впевнились, що Джеймса Джойса дуже важко впізнати за гіфкою.
Трохи засмутилися, що ніхто досі не написав книжку “Південна залізниця” 😉
Нас дуже зацікавило питання впливу платформи Zoom на електропостачання в окремих населених пунктах Полтавської області 😉
І факт бонусом: скоро ми знову зустрінемось онлайн, аби говорити про книжки і про все на світі.
Яскравий світ - бібліотека 