Яскравий світ – бібліотека

Зима 2013-2014 року виявилась тим періодом, який докорінно і назавжди змінив життя українського суспільства і свідомість величезної кількості наших співвітчизників: Майдан, Революція Гідності, військова агресія на сході України. Із того часу народ зрозумів, яка церква на його боці. Пам’ятаємо роль Михайлівського Золотоверхого монастиря, де був штаб Майдану, реанімація, прихисток для убитих.

Саме тоді священники виявили свою активну громадянську позицію, а згодом, коли війна набрала обертів, почали опікуватися військовослужбовцями. Відтоді капеланство набувало масового характеру, стало явищем загальновідомим  і необхідним.  

Тож пропонуємо познайомитися з книгою «Капелани. На службі Богу і Україні», виданою Українським інститутом національної пам’яті 2019 року (укладачі Тетяна Ковтунович, Тетяна Привалко).

  Цікавим є походження терміна капелан. «Капа» – так називався військовий плащ за часів святого Мартина. За Біблійними переказами, преподобний Мартин був священником і офіцером на військовій службі. Якось, побачивши убогого, він відрізав шматок свого плаща, щоб той міг накритися, і таким чином послужив ближньому у його потребі. Так і виникло слово капелан, яке нині є загальновживаним. У православній церкві також є тотожне поняття – військовий священник.

Поліконфесійність українського суспільства відображена і в розподілі капеланів за конфесіями у Збройних силах України. Близько 80% там складають представники Православної церкви України, далі – Української греко-католицької церкви, протестанти, Римо-католицька церква та інші. Загалом книга містить спогади 23 осіб про капеланське служіння на фронті під час протидії російській агресії. Ці свідчення були записані Українським інститутом національної пам’яті в межах проєкту «Усна історія АТО». Серед оповідачів є дві жінки-капелани і четверо лауреатів міжнародної відзнаки імені Омеляна Ковча.

Цікаво, що підбір священників на посади військових капеланів – досить складна справа. Перед відправленням у так звану зону АТО всі проходять відповідне навчання, опановують тактичну медицину. Із капеланами працюють фахівці із військової теорії та практики, їх навчають, як працювати із посттравматичним синдромом та психологічною кризою. Від початку війни відбулося понад 25 ротацій військових священників. Досить важливим є питання забезпечення капелану відповідного місця для праці. Зазвичай у місці постійної дислокації військової частини виділяється якесь місце для облаштування каплички.

Книгу присвячено пам’яті видатного українського гуманіста отця Омеляна Ковча, військового капелана, Блаженного Священномученика УГКЦ. Він був капеланом в Українській галицькій армії, допомагав євреям під час нацистської окупації, загинув у концтаборі Майданек. 2019 року відзнаку імені Омеляна Ковча отримали четверо наших капеланів «за особистий приклад жертовності і самопосвяти заради порятунку душ і життя захисників нашої землі, правди і свободи». Це Юрій Казміренко, Іван Ісайович, Василь Хіміч, Павло Гончарук, вони є героями книги.

Прикро визнавати, але і сьогодні війна із російським агресором триває, українські воїни змушені захищати свою державність. Тому військові священники вже 7 років поспіль виконують роль духовного щита України. І книга «КАПЕЛАНИ. На службі Богу і Україні» є величною їм пам’яткою.

Вікторія Піскова

Цей вже підлітковий вік! Проблема на проблемі і ніби весь світ проти тебе. Принаймні, так усе видається Марті – героїні першої частини трилогії Володимира Арєнєва “Порох із драконових кісток”. Але Марта крута. Вона вміє те, що не кожному дорослому під силу, – заговорювати кістки дракона. Це небезпечно, протизаконно і дуже вигідно. А якому підлітку не потрібні гроші? Особливо, якщо батько не дуже може допомогти вступити до вишу, а з мачухою взаємини такі, що краще просити допомоги у стрьомного старшокласника Губатого.

Цікавий похмурий світ, занурюючись у який, ми весь час відчуваємо, що щось таке недобре насувається. Притишені недомовки дорослих, арешти дивні, навіть учителі якісь смикані стали. Але шкільне життя триває і Марті та її друзям треба якось шукати своє місце під цим похмурим сонцем, що не надто балує світ кіноварі теплом.

Якщо не боїтеся непередбачуваних наслідків контакту із порохом драконових кісток – книжка чекає на вас у бібліотеці.

Що робити цим карантинним літом, коли душа бажає свята? Звісно, організовувати свято! Ми подумали-поміркували, як зробити все безпечно і цікаво, і вирішили, що немає кращого варіанту, ніж малюнки на асфальті просто неба.

Які ж милі ці діти: в масочках, очі горять нестримним бажанням творити і витворяти. І ми дали їм таку змогу. Бібліотечне подвір’я ожило героями книжок і мультфільмів. Прикольні Спанч-Боби, красуні-принцеси і купа смішариків усміхаються усім, хто йде до бібілотеки.

Яке ж свято без призів? Усі юні художники отримали чашки, або сумки, або блокнотики, або творчі набори.

Аж серце раділо, коли ми спостерігали за цією веселою, хай і поки що масочно-карантинною, метушнею! Додавайте кольорів в своє життя, а бібліотека завжди допоможе натхненням!

Тривають мої відкриття художнього світу Дмитра Кешелі, пізнання  його самобутнього погляду на все, що нас оточує і що відбувається в душі.

«Боже великий, дай мені сили заплакати…», – благав головний персонаж такої щемливої історії, і саме ці слова дали назву роману. Зрештою, у цьому творі незвичною є не тільки назва. Але про все по порядку.

Події відбуваються неподалік Мукачева на схилі ріки Ловачки у старовинному маєтку Розмарія, що має давню історію – був заснований угорським графом ще десь на початку ХІХ століття.

Досить незвичним є ім”я головної героїні. Звідки ж воно походить?  Віоланна – саме так звали слов’янську княжну, яка у прадавні часи стала першим і останнім коханням короля гуннів Аттіли. У романі ж ця дівчина – тендітна і загадкова, із водоспадом золотистого волосся, поставою конвалії й очима всевладної княгині. Хіба може встояти від такого чарівного створіння головний персонаж? Усе в них було юно і красиво. Наскільки ж глибокими були його почуття до Віоланни – таким самим безмірним був розпач, коли її не стало. Світ очужів і життя втратило сенс. Але… Хлопець уже володів даром відкриття інших світів. І значна частина оповідки змальовує його мандрівку позаземними просторами. А хіба для нас, простих смертних, це  можливо?.. Переступивши межу, головний герой багато пережив, передумав і пізнав ще не пізнане. А разом із ним і ми, читачі!

Я абсолютно погоджуюсь із автором, який устами Віоланни говорить: «Найбільша загадка людського життя в тому, що ми ніколи не знаємо, що покидаємо на землі і що нас чекає після земного буття». І продовжує: «Смерть – слово, придумане людиною. Насправді смерть – це просто новий етап життя. Чи простіше, смерть для людини, як гірський перевал для вічного мандрівника, – подолавши його, очам відкриваються зовсім нові, ше не бачені простори, краєвиди і світи».

Особливим і навіть ліричним є образ білої сукні, в яку була вдягнута Віоланна під час першого знайомства з коханим. А коли її не стало, саме ця сукня, мов знесилений птах, висіла на мотузці і тріпотіла на вітрі у променях надвечірнього сонця – саме це платтячко дало змогу розридатися і таким чином принесло душі головного героя просвітління і полегшення. Та попри все у творі відчувається потужний струмінь життя, а не трагізм розбитих сердець, як могло б здатися на перший погляд.

Родзинкою роману також є те, що часом здається, ніби весь змальований у ньому світ просякнутий ароматом ясмину – настільки часто згадуються пахощі цього невибагливого куща. Тут навіть дощі пахнуть ясмином! Цікаво, що саме така форма слова віддавна вживалася українцями, а часто вживане сучасне «жасмин» – зовсім інша рослина, вічнозелена ліана, а не той кущ, який помилково ми маємо на увазі.

«Дай сили заплакати» – не фантастичний твір, а глибоко лірична історія, жанр якої сам автор визначає як роман-видіння. І про її глибокий філософський підтекст свідчать ті численні афоризми, що зустрічаються в тексті:

Від тих, хто втрачає смисл життя, відвертається удача.

Усе проходить, усе минає, як благословенний дощ. Вічна тільки сіль у людських сльозах.

Коли людина молиться, Господь гріє руки біля її серця.

Кожній людині Господь кладе на плечі такого хреста, якого вона у змозі понести.

Жодна війна доти не закінчена, доки не похований останній невідомий солдат.

Пощо ви так боїтеся смерті, коли нічого не відаєте навіть про життя!

Життя – це вічний біль, з яким треба боротися і перемагати.

Дорога закладена в тобі, і все буде гаразд, якщо зумієш її знайти у своєму серці.

Перегортаю останні сторінки роману і розмірковую про те, що життя не закінчується земними годинами і земними турботами. І любов, коли вона справжня, теж не зникає наприкінці земного існування. Саме ця думка дарує життю радість і великі сподівання, віру, надію… Дякую, Авторе, за це!

Вікторія Піскова

Ех, подорожі… Ми з книголюбами позітхали з цього приводу, але не довго. Бо ж є книжки! І там можна гайнути куди завгодно, не зважаючи на карантин. Ось ми і побували у В’єтнамі з Карін Мюллер, на Антарктиді з Бернадетт, у Флоренції з Ліною – героїнею книжки “Кохання та морозиво” Дженни Велч і ще багато де.

І привітали в нашому клубі новеньку книголюбку, за традицією розповідаючи, хто що любить читати. Навіть ті, хто не зміг прийти до бібліотеки, долучився через онлайн до традиційного знайомства і до обговорення книжок.

А потім ми грали у “Коронний удар” прикольну гру від порталу “Куншт”. З гумором розробники підійшли до проблеми пандемії – за що їм дякуємо. Доки грали, дізналися про відредагованих дітей, програму “Артеміда” 2024 року та про багато інших цікавостей. А ще автори гри змусили нас реготати, як злий науковець :))

Хай поки що лише в грі, але книголюби здолали коронавірус! Чекаємо на реалізацію такого сценарію і в житті.

Бібліотекарі не поширюють фейки на тематику пандеміїПокликання бібліотекаря володіти високою культурою споживання інформації та бути прикладом для інших. З початком пандемії на нас напала справжнісінька інфодемія. Кількість дезінформації і фейків переступила усі допустимі межі і створила додаткову загрозу психічному і фізичному здоров’ю людей. Щоб підтримати у цей нелегкий карантинний час своїх користувачів та потренувати м’язи медіаграмотності, Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара запросила колег – бібліотекарів шкіл та вищих навчальних заходів міста на вебінар «Зупинимо інформаційний вірус! Бібліотекарі не поширюють фейки на тематику пандемії». Захід відбувся 11 травня на платформі відеоконференцій «ZOOM».З’ясовували чим живиться фейк та які загрози несуть теорії страху та конспірології. Щоб не заразити сусіда фейко-вірусом – пройшли короткий курс факт-чекінгу для чайників. Розглянули побутові фейки про COVID-19, вірусні пости та маркери їх розпізнавання. І, загалом, просто гарно поспілкувалися!А на останок, звичайно ж, медіагігієна та перелік джерел, де можна знайти перевірену інформацію про COVID-19. Будьте здорові і залишайтеся з нами!

• Сайт Міністерства охорони здоров’я: https://moz.gov.ua (https://moz.gov.ua/)

• Офіційний телеграм-канал МОЗ Коронавірус.інфо з оперативною статистикою: https://t.me/COVID19_Ukraine (https://t.me/COVID19_Ukraine)

• Сайт про коронавірус Кабінету міністрів України: https://covid19.com.ua/ (https://covid19.com.ua/)

• Сайт про коронавірус Центру громадського здоров’я: https://www.phc.org.ua (https://www.phc.org.ua/)

• Сайт про коронавірус Всесвітньої організації охорони здоров’я (англійською): https://www.who.int/emergencies/diseases/novel-coronavirus-2019 (https://www.who.int/emergencies/diseases/novel-coronavirus-2019)

• Карта поширення Covid-19 у світі, оновлюється щодня: https://covid19.rnbo.gov.ua (https://covid19.rnbo.gov.ua/)

• Світова статистика пандемії в режимі реального часу: https://www.worldometers.info/coronavirus (https://www.worldometers.info/coronavirus/)

•https://gisanddata.maps.arcgis.com/apps/opsdashboard/index.html#/bda7594740fd40299423467b48e9ecf6

Класика жанру – гарний фільм, великий екран, попкорн і прохолодна кола. А якщо фільм ще й про книжку, письменників, видавців, перекладачів та фанатів читання – це саме те, чого бажає наша тонка книголюбська душа! Саме так ми розважилися у розпал спекотного літнього дня у прохолоді бібліотечного залу.

Щоправда, часу на обговорення фільму залишилось небагато, бо про книжки книголюби можуть говорити вічно. І що нам великі відстані? Для цього є відеозв’язок у ФБ. Вжух – і книголюбочки, яких немає в місті, вже обговорюють з нами книжкові новини.

Хотіли ще пограти… Але ж ви пам’ятаєте про “книголюби” “говорити” і “вічно”. :))) Пограємо іншим разом.

22 – червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Доля одного з героїв Другої світової тісно пов’язана з нашим містом.

Доля цієї людини справді героїчна і дивовижна. Хоч народився він не у Полтаві, але більшу частину свого життя провів саме тут. Прикро, що багато хто навіть не чув про це славне ім’я.  А побачив світ Іван Ілліч Бабак у селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) 26 липня 1919 року у сім’ї селянина. Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював учителем хімії та біології. Майбутній льотчик-ас 1942 року закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП). У боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109. У 1943 році він був одним із найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями. Згодом було чимало збитих ворожих літаків, загострення хвороби… Навесні 1944 р. після повернення зі шпиталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами і Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінского» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом. Іван Ілліч упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

Бабак був відправлений у табір для військовополонених, де і перебував до кінця війни. Завдяки зусиллям Олександра Покришкіна був звільнений і відправлений у полк.

За час війни Бабак провів близько 300 бойових вильотів, збив 37 літаків противника.  1949 року  гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності.

Небагатослівний, скромний чоловік удало поєднував дар яскравого педагога і талановитого шахіста, одночасно будучи одним із найкращих асів Другої Світової війни.

Після звільнення в запас Іван Бабак саме Полтаву обрав своїм постійним місцем проживання. Працював викладачем хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської, середній школі № 29, інспектором міськвно, директором Полтавської середньої школи № 7. Іван Ілліч згадував повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року –  кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак:

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.

Не дивно, що був заступником голови обласної шахової федерації. Де не працював, скрізь насаджував шахи (це його слова!). Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії організував шаховий гурток при кімнаті школяра. Також Іван Бабак – автор книги «Зірки на крилах».

Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у Полтаві. А на Полтавській школі №7 встановлено пам’ятну дошку героєві.

На день пам’яті Івана Ілліча Бабака Надія Максимець, перекладачка і журналістка з Вінниці, написала вірш «Неопалимий Ікар».

Неопалимий Ікар

Ти – Ікар неспалимий,
Красень, мужній, святий.
Сокіл наш нескоримий,
Фаворит висоти.
Всіх талантів палітра,
Як надійна броня.
Від катів-«мессершмідтів» 
Чисте небо звільняв.
«Кобра», «Яки» та «Іли»
Мали в небі причал,
Бо цей птах славнокрилий
Ними простір квітчав.
І на Вічності злету,
Через долі мости
Було б гідно планету
В Твою честь наректи.
Твоя кров легендарна
У нащадках бурлить.
В галактичнім захмар’ї
Твоя Зірка горить.
І земні злії сили
Не здолали Тебе.
Ти зберіг свої крила
Для безсмертя й Небес.
 

Вікторія Піскова

І в часи карантину, і в часи звичайного життя творчі бібліотекарі завжди шукають можливості для промоції читання та розвитку читацької культури. Обмін досвідом роботи у цій діяльності завжди корисний і надихає на нові ідеї. Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара мала чудову змогу поділитися власним досвідом організації читацького свята на онлайн-зустрічі  в межах проєкту #успіхибібліотек благодійного фонду «Бібліотечна країна».

Досвідом діяльності під час карантину ділилася WIKI бібліотека (бібліотека-філія №25 Львівської ЦБС). Культурна менеджерка Юлія Федорів розповіла про аналіз викликів та можливостей, які постають перед бібліотеками в часи соціальних обмежень, і про співпрацю із pro bono волонтерами.

Бібліотекарка Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара Олена Колінько розповіла про реалізацію грантового проєкту «Книжки і кактуси», поділившись залаштунковими секретами та практичними порадами.

Завдяки БФ «Бібліотечна країна» зустріч транслювалося наживо на Facebook-сторінці фонду, там же можна переглянути відеозапис презентацій. https://www.facebook.com/events/185666532854201/permalink/186768442744010/

Бажаємо всім бібліотекарям натхнення на нові цікаві проєкти!

17 червня до нашої бібліотеки завітали колеги – бібліотекарі Машівської ОТГ на інтерактивне заняття «Швидка освітня допомога, або Як зберігати спокій в умовах кризи та пандемії». Під час довгого карантинного усамітнення ми почали цінувати живе спілкування, можливість обмінятися думками, власним досвідом. Як ми переживаємо цей період, як інформаційний простір впливає на наш емоційний стан і професійну діяльність.

Звичайно, обговорили приклади тих фейкових новин, які лилися на наші голови, як із відра. Чи «клюнули», піддавшись на провокацію і поширивши брехню, чи зупинили «ланцюгову» реакцію. З’ясовували чим живиться фейк та які загрози несуть теорії страху та конспірології. Розглянули побутові фейки про COVID-19,  вірусні пости та маркери їх розпізнавання. І, загалом, просто гарно поспілкувалися!

Тож сподіваємося на нові зустрічі!