Жахастики від тендітної авторки

Злочини! Сенсації! Розслідування! Усе це є в романах Ксенії Циганчук, яка зустрілася із читачами в нашій бібліотеці.

Розповідала про цікавий досвід спостереження за службою рівненської поліції, про те, як виникають сюжети горорів та детективів, про те, що казки  – це насправді реальні події, котрі з часом обросли чарівними елементами. Хто така Баба-Яга і що вона робить у серйозній дорослій книжці? Страшно? А це ж ви ще навіть не читали твори Ксенії Циганчук. Буде ще страшніше!

Виставка наосліп

А ми не просто книголюби, у нас ще й рученьки золоті! Ми приготували читачам бібліотеки сюррррприз! Підбірку книжок для виставки наосліп. Тут і короткий гайд, як позбутися чоловіка і стати акторкою, і про майбутнє, що вже почалося, і ще багато чого цікавезного. Обирайте та читайте! І не забудьте пригадати бібліотеки свого дитинства, як це робили ми на засіданні.
Па-па! До нових зустрічей!

Кастинг на ролі фільму “Ляльковий будинок”

Чим займаються книголюби після прочитання класичної п’єси Генріка Ібсена “Ляльковий будинок”? Обирають акторів на ролі можливого фільму. І роблять це весело і з прикольчиками. Спробуйте вгадати, хто з них, за нашою бурхливою уявою, гратиме Нору, хто – Кроґстада, хто – фру Лінде чи доктора Ранка, а хто – Гельмара.

І чекаємо вас на наших засіданнях – буде цікавезно!

Часоворот по-книголюбськи

Про мандри в часі написано сотні цікавезних книг (і третя частина Гаррі Поттера, ага). Говорити про них – саме задоволення. Аж настільки, що ми й незчулися, коли промайнуло дві години. Чи може хтось підкрутив часоворот?

А ви знали, що науковці теоретично вже знають, як побудувати машину часу? Ні? Тоді запитайте у популяризатора науки Мічіо Кайку. Такі, і не лише такі, цікавості виринали у книжковій розмові про мандри в часі.

Перенесімося на майбутнє засідання: там ми говоримо про “Ляльковий дім” Ібсена, і я бачу серед книголюбів саме вас. Так, так, вас – того, хто зараз це читає! Тому – приходьте!

Літо, прощавай!

Рей Бредбері – крутий, хто ж із цим посперечається? І він, як ніхто, знає, як прощатися з літом. Тепер це знають і книголюби. Розкриємо і вам секрет: треба згадати найкращі літні моменти і тримати їх міцно-міцно, аби вони не зникли з приходом осені.

 Тому, на засіданні ми говорили про прочитане, побачене та почуте за літо. Хтось відвідав садибу відомого письменника, хтось побував на книжковому ярмарку, хтось зачитувався новими творами серед класної полтавської природи.
Приємно все це згадати!
Камон, осене, тепер ми тебе не боїмося!

“Окололітературне”

Тролити сучасних письменників – улюблене заняття ґонзо-критикиці, або ж критикеси, Тетяни Трофименко. Тому саме вона є авторкою справжнього путівника у світ сучукрліту “Окололітературне”, в якому враження від тексту описані як-вони-є, без огляду на персоналії. 

Упорядники видання стверджують, що літературознавство – не це нудно, це весело, цікаво й навіть небезпечно. Наважитеся почитати?

Відеоблогінг: між популізмом і журналістськими стандартами. Як створити унікальний контент?

В останні роки  популярність блогів настільки зросла, що вони були оголошені новим жанром мережевої літератури. Популярність нового мережевого явища спричинила те, що в деяких університетах світу стали навчати мистецтва ведення щоденників (blogging), а починаючи з осені 2007р. в Університеті Каліфорнії студенти, що вивчають журналістику, слухають окремі курси з ведення блогів.  Ця хвиля доторкнулася й України: зокрема в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія» магістерська програма «журналістика» також включає в себе курси з нових медіа.
Свої блоги нині мають не тільки журналісти. Їх ведуть і пересічні громадяни: домогосподарки, мандрівники, артисти, політики, пенсіонери і навіть діти. Бібліотеки теж активно комунікують зі своїми користувачами за допомогою бібліотечних блогів. Тому можливість взяти участь у  семінарі “Відеоблогінг: між популізмом і журналістськими стандартами. Як створити унікальний контент” дуже порадувала!
Захід було організовано  Академією Української Преси за підтримки Федеративної Республіки Німеччина, зокрема Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Було цікаво дізнатися про новітні тенденції відеоблогінгу, формування якісного відеоконтенту, уникнення пропаганди, реклами, створення інфортейменту.  Виявляється не так просто збалансовано поєднати факти та емоції, дотримуватися журналістських стандартів і мати при цьому популярність. 
Отримані знання закріпили практичними вправами –  «З чого почати свою історію» та створенням роликів «Розповідаємо про себе», «5 кадрів».
На останок було проведено огляд закордонних та вітчизняних відеоблогів. Кожен учасник отримавкнигу Штефана Прімбса «Соціальні медіа для журналістів».
        Семінар провели тренери та експерти:
Валерій Іванов, президент Академії української преси, д-р філол. наук, проф.;
Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка; Жанна Кузнєцова, медіатренерка, менторка, режисерка та продюсерка.

Стандарти журналістики для «чайників» (продовження)

Стандарт повноти інформації.
Як можна визначити, чи є інформація у повідомленні повною?
* Повна інформація, де чітко зрозуміло: КОЛИ? ХТО? був учасником подій; ДЕ? це сталося; ЩО? відбувалося; ЧОМУ? це сталося; ЯК? це відбувалося.
* Неповна інформація: залишає без відповіді, принаймні, одне з ключових запитань.
Зрозуміло, що без відповідей на всі ці запитання інформація не може бути якісною.
Цікаво, що для журналістів є ще одне запитання, найважче і найважливіше, яке вимушений ставити перед собою кожен автор повідомлень у медіа. Це запитання – «Ну і що?». Тобто, можна написати щось на кшталт: «Вчора ввечері моя мама, як звичайно, вимкнула світло на кухні, бо вже був час відпочивати». Формально – інформація повна: є відповіді на всі стандартні запитання. Але нема відповіді на головне запитання: «Ну і що?» Кому цікава ця подія, яке вона має значення для когось, окрім родини? Що відбулося такого, про що варто робити медійне повідомлення? Чи доцільно взагалі цю інформацію оприлюднювати? Насправді, питання доцільності – то досить складно: цьому присвячена величезна кількість досліджень, які з’ясовують, для кого саме і як саме мають працювати медіа. Найбільш прийнятна відповідь: повідомляти саме те, що цікаво цільовій аудиторії.
Стандарт достовірності.
Достовірна інформація повідомляє про дійсні події, обставини описані точно, висловлювання учасників не спотворені, факти можна перевірити за іншими джерелами. Недостовірна публікація вводить читача / слухача / глядача в оману, повідомлення не відповідають фактам.
Цей стандарт схожий на попередній, де йдеться про повноту опису подій, але є суттєва відмінність: інформацію, яку розповсюджують медіа, треба перевіряти – і дуже ретельно. Бо випадків недоброякісного інформування: через неуважність, непрофесіоналізм чи через свідоме викривлення – чимало.
У журналістів є жорстке правило: жодна новина (якщо це не авторизоване повідомлення конкретної особи, організації чи установи) не може бути оприлюднена, якщо вона не підтверджується даними з двох (а краще – трьох) незалежних джерел.
Наприклад, якщо ви випадково дізнаєтеся від знайомого, що у вашому дворі планують облаштувати сміттєпереробний завод, не варто відразу влаштовувати мітинг: спочатку перевірте цю інформацію у місцевій адміністрації та у інших мешканців.
Перевіряти інформацію також треба вміти. І головне при цьому – чітко розуміти, хто саме є джерелом інформації. У цьому сенсі треба дуже обережно ставитися до відкритих вільно редагованих ресурсів, наприклад, до Вікіпедії. Бо цей ресурс не керується стандартами достовірності: написати статтю на Вікі може будь-хто. І непоодинокі випадки подання некоректної інформації, яка свідомо викривляється в інтересах певних осіб, груп або навіть країн. Достатньо подивитися, наскільки сильно відрізняються статті про одні й ті самі історичні події на українських та російських сторінках Вікіпедії.
Наступний стандарт – відсутність оціночної або дискримінаційної лексики та мови ворожнечі.
* Відсутня: використовується нейтральна лексика, яка не принижує чи не дискредитує певні соціальні, етнічні, політичні, сексуальні тощо групи.
* Присутня: публікація містить дискримінаційну лексику, яка принижує певні групи людей або закликає до ворожнечі та ненависті.
Слова важать багато. І слова багато у чому визначають наше ставлення до подій. Більше того, слово може стати небезпечною зброєю, а у випадку публічного слова – зброєю масового ураження.
Простий приклад вибору слів для опису однієї і тієї самої людини, яка збирає інформацію: розвідник і шпигун. Але ж ми розуміємо, що у нас може бути тільки розвідник, а у ворога – лише шпигун: все залежить від того, хто говорить – і які визначення хоче нам запропонувати.
Є суттєва різниця між формулюваннями. Якщо мати на увазі школу, то фраза «учень не привітався із вчителем» – це стримана і коректна констатація факту (див. стандарт відокремлення фактів від оцінок), а от фраза «нахаба не виявляє повагу до вчителя» – це вже і заміщення факту оцінкою, і негативно забарвлена лексика.

Стандарти журналістики для «чайників»

Медіаповідомлення мають досить чіткі критерії якості. Так, як ми, купуючи будь-який продукт, оцінюємо його за певними характеристиками – так же  треба оцінювати медіапродукт. Є декілька поглядів на те, як можна це робити. Найбільш поширений метод – застосувати стандарти журналістики.
У чому полягає стандарт оперативності?
* Стандарт дотримано: новина повідомляється відразу, як про це стало відомо.
* Стандарт не дотримано: публікація з’являється не відразу, а через якийсь час, коли інформація вже перестає бути актуальною.
Дотримання цього стандарту дозволяє нам отримувати інформацію якомога швидше, відразу, як тільки стало відомо про подію. Ідеально – просто під час події, наприклад,пряма трансляція спортивного змагання.
Правило дуже просте: чим більша часова відстань від події до повідомлення про неї – тим нижча якість інформації.
 Що таке стандарт балансу думок?
* Стандарт дотримано: в публікації представлені, як мінімум, два погляди на події, зазвичай – протилежні;
* Стандарт не дотримано: ми читаємо, бачимо чи чуємо позицію лише однієї сторони, або погляди іншої сторони подані у меншому обсязі чи формально.
Це дуже важливо, бо якщо медіа дають у публікацію погляд лише однієї із сторін, позбавляючи іншу можливості висловитися – це дуже небезпечно для суспільства. Кажучи простою мовою, не даючи слова іншій стороні, медіа буквально «закривають рота» тим, хто має іншу думку.
Коли у публікації одна сторона виглядає мало не янголами, а інша – втіленням зла – треба відразу насторожитися: а чи немає тут спроби маніпулювання? Треба проаналізувати: скільки надано можливості для висловлення одним, і скільки – іншим? І чи взагалі є різні думки з приводу події, про яку йдеться?
Застосування цього стандарту надзвичайно корисне, щоб відрізнити справжню журналістику від пропаганди: журналіст дає можливість висловити різні думки, пропагандист – тільки те, що треба його замовнику чи власнику.
Наступний стандарт – відокремлення фактів від коментарів та оцінок.
Відокремлення фактів від думок та оцінок дозволяє нам чітко визначити, де нам повідомляють факт, а де – намагаються під виглядом фактів нав’язати свою думку.
* Стандарт дотримано:  якщо факти відокремлені – автор публікації недвозначно відокремлює факт або подію від коментарів та оцінок.
* Стандарт не дотримано:  факти НЕ відокремлені від думок, автор публікації дає власні оцінки подіям і персонажам, не відділяючиїх від фактів.
Наприклад, два коротеньких повідомлення про одну й ту саму подію.
• Учора ввечері патруль поліції затримав невідомого, який вилізав з вікна першого поверху.
• Учора ввечері патруль поліції затримав злочинця, який вилізав з вікна першого поверху.
Різниця – всього лише в одному слові, але різниця ця вражає.
У першому реченні – повідомлення про беззаперечний факт, без оцінок та нав’язування.
А от у другому – виразна спроба нав’язати нам свою оцінку ситуації, хоча ми ще не знаємо: чому невідомий вилізав з вікна? Варіантів може бути багато – але автор вже виніс вирок – і назвав людину злочинцем. А це, до речі, за вимогами законів, може зробити тільки суд.

“Славетне життя Ей-Джея Фікрі”

Серед популярних нині книжок про книжки є одна ду-у-уже мила – і до того ж бестселер The New York Times – роман Габріеля Зевіна “Славетне життя Ей-Джея Фікрі”. 
Відлюдькуватий власник книгарні, затишна атмосфера, загадкова історія маленької дівчинки, поселення з його мешканцями, щасливими і не дуже – усе це врешті виливається в цікаву, трохи заплутану, душевну історію. Чудовезні епіграфи із кращих оповідань – така собі гра з читачем, яка запрошує прочитати більше, ніж є в книзі. Непоганий варіант для читання на канікулах! 
Design a site like this with WordPress.com
Для початку